РУСИНСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ АТЛАНТІВ

 

Advertisements

ЗАГИБЕЛЬ УКРАЇНИ

26850799_1046812375460236_4575967269972291965_o

Заворожи мені, волхве,
Друже сивоусий!
Ти вже серце запечатав,
А я ще боюся.
Боюся ще погорілу
Пустку ‘ руйнувати,
Боюся ще, мій голубе,
Серце поховати.
Може, вернеться надія
З тією водою
Зцілющою й живущою,
Дрібною сльозою.
Може, вернеться з-за світа
В пустку зимувати,
Хоч всередині обілить
Горілую хату.
І витопить, і нагріє,
І світло засвітить…
Може, ще раз прокинуться
Мої думи-діти.
Може, ще раз помолюся,
З дітками заплачу.
Може, ще раз сонце правди
Хоч крізь сон побачу…
Стань же братом, хоч одури,
Скажи, що робити:
Чи молитись, чи журитись,
Чи тім’я розбити??!

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Дідух і краса

 

 

Скульптурний портрет Марії Дульїолі Барберіні. 1621 рік. Зберігається в Луврі.

Унікальне мереживо зі штучного  мармуру геніального каменяра епохи італійського бароко Джуліано Фінеллі, що магічно відтворює сакральний жіночий одяг з масонським коміром у формі вульви – символ вічности. 
Хто така Марія Дульїолі Барберіні? Італійська жидівка, рідна небога 235-го Папи Римського Урбана VIII, жила в 17 столітті і померла у 21-річному віці, ровесниця скульптора. Хто б пам’ятав про цю дівчину, якби її не увічнив у мармурі цей майстерний скульптор Джуліано Фінеллі! Такі твори мистецтва вражають, захоплюють і здаються неможливими… Сучасні майстри у рідкісних випадках можуть виготовляти такі шедеври, використовуючи сучасні електричні інструменти, фрези і бури. Але як це робили в XVII столітті, для профанів залишається загадкою!

Жидо-масонські майстри недавнього минулого знали стародавній рецепт філософського каменю. І цей рецепт був цілком звичайним для того часу, подібно до складників штучного мармуру з Довідника Кустаря, виданого в 1931 році.

Ось як робили штучний мармур за переписом  Боргардта:
Штучна маса готується з чистого кварцового піску, вуглекислого вапна, тальку і гіпсу, до яких може бути додано ще дрібно перемелений барвник. Вживаний пісок повинен складатися з чистого кремнезему, і для цієї мети, його миють і очищають від всіляких органічних складників. Після повного просушування піску, до нього додають 5-6% трепелу. Потім в якости сполучного засобу на кожні 100 частин піску додають 6-7 частин вуглекислого вапна, 3 частини тальку, 4 
частини гіпсу, 3 частини польового шпату. Всі складові частини змішуються разом з невеликою кількістю води. Отриману масу розкладають у форми і після повної просушки обпалюють при білорозпеченому жарі в печі без піддувала.
1. Беруть 80 
частин гіпсу і 20 частин вуглекислого вапна, дрібно розтирають, перемішують і місять з сумішшю, що складається з 100 частин дистильованої води, 1080 частин сірчанокислого вапна.
2. Беруть 1000 
частин води, 1440 частин клею 1000 частин сірчаної кислоти. Потім кладуть тісто в форми і, коли воно затвердне, виймають його, сушать протягом двох годин, шліфують і полірують звичайним чином. Нарешті, предмет занурюють в лазню з льняного масла 70 ° С теплоти, після чого сушать і змащують стеарином. Для фарбування рекомендуються анілінові фарби.
Штучний мармур блідо-жовтий до білого. 30 
частин грубого білого піску, 42 частини крейди, 24 частини каніфолі, 4 частини паленого вапна.
Зеленуватий мармур. 28 
частин грубого білого піску, 42 частини крейди, 2 частини синього ультрамарину, 24 частини каніфолі, 4 частини паленого вапна.
Тілесний мармур. 28 
частин грубого білого піску, 42 частини крейди, 1 частина синього ультрамарину, 1 частина кіноварі, 24 частини каніфолі, 4 частини паленого вапна.

Більшість кам’яних шедеврів на землі, включно з єгипетськими і мексиканськими пірамідами, створені з філософського (полімерного) каменю методом формування. 

Джуліано Фінеллі – скульптор Епохи Бароко народився в місті Каррара, пов’язаному з гірничою промисловістю скульптурного каменю, в родині жидівських мармурових масонів в 1601 році. Початкову освіту і свій дар обробки мармуру Фінеллі отримав від свого дядька, різьбяра по каменю, в кар’єрах Каррари. А удосконалював свою майстерність і вивчав стародавні секретні технології штучного відливання каменю в майстерні Мікеланджело Наккеріно, одного з найвидатніших неаполітанських скульпторів-масонів, куди потрапив в 1611 році, коли супроводжував свого дядька в Неаполь. Фінеллі був дуже прецезійним у восковому моделюванні крихітних деталей. Його мереживні коміри і оборки настільки ретельно виліплені, що й не здаються мармуровими. Маффео Барберіні, рідний дядько тієї самої дівчини зі скульптурного портрета, став 235 Папою Римським Урбаном VIII, який засекретив бібліотеку Ватикану, переслідував Галілео Галілея, забороняв відкриття Коперника та Юрія Дрогобича… Оскільки в той час було заведено на всіх скульптурах із штучного каменю залишати  масонські розпізнавальні знаки їхніх власників, то на багатьох фонтанах можна розглянути герб Барберіні із зображеними на ньому бджолами. На скульптурному портреті Марії теж бачимо брошку з бжолою та орнамент з бджолами на її блюзочці.

Чи могли Джуліано Фінеллі і Марія Дульїолі Барберіні бути коханцями? Безумовно! Каменяр міг відвідувати будинок жидо-масона Барберіні, оскільки в цей час працював над створенням штучно литих мармурових шедеврів спільно з видатним масоном Лоренцо Берніні, якому двері в будинок сім’ї Барберіні були завжди відчинені… Можливо він навіть змагався за прихильність Марії із її вуйком, самим папою Маффео (Урбаном)… Адже помер скульптор загадково у 52 роки…

Обом в 1621 році було трохи більше 20-ти років … Молодий, талановитий скульптор і прекрасна молода муза із багатої, знатної і впливової сім’ї… Між ними природно могли спалахнути почуття. Фінеллі мав усі шанси виліпити з натури гіперреалістичний портрет Марії або навіть воскову маску з її обличчя. Рання смерть обірвала життя дівчини. Чи на замовлення прибитих горем рідних Марії Дульїолі, чи за покликом свого серця, що сумувало за дівчиною, великий скульптор створив воістину шедевр епохи Бароко із штучного мармуру. Так чи інакше, подібні твори мистецтва вражають, захоплюють і здаються неможливими… Хоча із штучного каменю зроблені майже всі шедеври бароко, храми і, особливо, римські фонтани Берніні та фасад собору св. Петра!

Життя – швидкоплинне, мистецтво – вічне! Ось чому Зажинкові Дідухи Ірини Світ є МИСТЕЦЬКИМИ з претензією на вічність, хоча чесно створені вручну з абсолютно натуральних сонячних матеріалів, наповнених енергією української Землі та Духом наших славних предків! Вони вічно ЖИВІ і зовсім не штучні, хоча таємниць у них більне, ніж у жидо-масонів!

 

ДІДУХ-КАЛЕНДАР

26757124_1046712828803524_5250239318911922134_o

ДІДУХ-МІСЯЦЬ

26992587_1046712808803526_1646924809537706696_n

Колись дні свят та важливих подій розраховувались одночасно за рухом Сонця і за рухом Місяця. Тобто люди жили за сонячно-місячним циклом. Але слід зауважити, що сонячний цикл не сталий і змінюється кожні 4 роки на 1 добу (високосний) і про це знали вже в давні часи. Але до того ж місячний рік також не сталий і ніколи не співпадає з сонячним. Мало того, місячний місяць також має різні кількість діб. Тому сталого універсального календаря, який би міг використовуватись кілька років поспіль створити неможливо.
Русини не мали тотожного до сучасного розуміння року. В них було розуміння циклу Сонця, яке вони називали сонячним колом, або кругообігом (колообігом). А також було розуміння літа, яким і рахували найбільші проміжки часу (літочислення, літопис, століття, многоліття, літня людина, многая літа).
Але початок сонячного кола (циклу) відзначався на Коляду, яка припадала на зимове сонцестояння, тобто 21-22 грудня. А початок літа припадав на Великдень, тобто весняне рівнодення – 20-21 березня. І закінчувалось літо Обжинками осіннім рівноденням – 22-23 вересня. Єдине, що співпадало, так це середина літа та середина сонячного кола на літнє сонцестояння, яке ми знаємо під назвою Купало (Купайло) – 20-21 червня. Та навіть ці дати не є сталими і з плином століть дещо змістились.
Довідка про рівнодення https://uk.wikipedia.org/wiki/Рівнодення
Що ж ці всі дані нам дають і яким можна уявити сучасний український хліборобський календар?
Відомо, що найважливішими святами сонячного циклу були чотири дати – два сонцестояння: зимове – Коляда на 21-22 грудня та літнє – Купало на 20-21 червня, а також два рівнодення: осіннє – Обжинки на 22-23 вересня та весняне – Великдень на 20-21 березня.
Між ними особливо святкувались фази Місяця – Новий місяць та Повний місяць. 
Окремі дати вшанування богів або дні поминання померлих вираховувались стосовно кліматичних змін природи і ніколи не припадали на одну й ту саму дату. Слід зазначити, що саме тому різні дослідники виходять на різні дати цих подій на різних теренах. 
Також свята наших давніх пращурів відбувались стосовно головних змін в їх щоденному житті: земля готова до оранки – свято, земля засіяна – свято, початок збору врожаю – свято, врожай остаточно зібраний свято. Але все це суто хліборобські події і вони стосувались тих теренів та верств населення, які нічим окрім землеробства не займались. Наприклад в ремісників були свої окремі свята: готовність деревини до заготівлі, заготівля моху, заготівля лика, смоли, ягід, грибів, добуток руди та торфу, копання глини та закладання її до ям, випалювання вапна, обпалювання горщиків та багато-багато іншого.
Логічно, що ці всі події та пов’язані з ними свята були геть різні на різних теренах та їх дати змінювались в залежности від клімату, місцевости, стану природи, готовности самих людей і багатьох інших чинників. Тому покладати їх в календар як загальні нема необхідности. Кожен сам собі визначає дні святкування важливих для нього днів та свят за своїм фахом, справою, роботою, життєвим досвідом та родинними традиціями.
Тому ми маємо в якости календаря сучасний календар, який має назву «григоріанський календар», на який накладені всі сонцестояння та рівнодення, а також всі місячні цикли. Та він давно вже потребує реформи!

Дідух є ще й символом кохання

Дідух-секс

Більшість психологів і сімейних консультантів погодяться з тим, що секс є дуже важливою частиною будь-яких романтичних відносин – можливо, найважливішою, навіть незважаючи на те, що деякі ніколи не наважаться визнати це відкрито.

Секс – найсокровенніша частина близьких відносин, в яку допускаються тільки двоє і ніхто більше. Безумовно, ми можемо обійняти, сказати або поцілувати свого партнера, щоб висловити йому свою любов, але це те, що ми, швидше за все, робимо по відношенню до своїх батьків, родичів і навіть друзів.

Секс – це певний акт, який проводить межу між видами відносин, які у нас встановлюються з людьми. Більш того, як показують численні дослідження, секс, будучи унікальним виразом близькости, робить благотворний вплив на здоров’я і життя людини в цілому. Секс знімає стрес, знижує ризик онкологічних захворювань (особливо раку простати у чоловіків), послаблює різного роду больові відчуття, покращує сон, виліковує від безсоння, покращує стан шкіри як і всього організму в цілому.

Однак найголовнішим є те, що секс між чоловіком і жінкою – це природний спосіб продовження роду. Іншими словами, можна сміливо стверджувати, що секс – це життя.

 Згідно з дослідженнями, проведеними в Державному університеті Нью-Йорка, сперма може допомогти в боротьбі з депресією. Вона містить хімічні речовини, що піднімають настрій, підсилюють відчуття близькости й прихильности, а також благотворно впливають на сон.

Щоб з’ясувати, що ж відбувається в мозку збудженої жінки, вчені з Ратгерського університету (США) використовували МРТ. Вони виявили, що при стимуляції піхви, шийки матки, клітора і сосків активізуються абсолютно різні ділянки мозку.

У середньому, жіночий оргазм триває 20 секунд – це на 14 секунд довше чоловічого.

При сильному збудженні збільшується приплив крові не тільки до статевих органів, збільшується в об’ємі, а й на-віч, внаслідок чого у деяких може закладати ніс.

 -196 ° С – при такій температурі зберігаються сперматозоїди в банках сперми.

 Деякі жінки під час пологів відчувають оргазм.

Сексом заради задоволення, крім людей, займаються також бонобо (або карликові шимпанзе) і дельфіни.

 Для ерекції пеніса середнього розміру досить припливу крові в обсязі двох столових ложок.

Незважаючи на те, що багато хто використовує цей привід, щоб уникнути занять сексом, насправді секс дійсно може позбавити від головного болю, оскільки він сприяє нормалізації тиску, а також виробленню ендорфінів – гормонів, які є природним знеболюючим організму людини.

Згідно зі статистикою, 85% чоловіків, які померли від інфаркту під час статевого акту, в момент смерти зраджували своїм дружинам.

Жителі Греції займаються сексом, в середньому, 138 разів на рік, будучи світовими лідерами в рейтингу найбільш сексуально активних. Найбільш «ліниві» в світі в плані сексу – японські пари: вони віддаються пристрасти всього 45 разів на рік.

 Обсяг насінної рідини, яку за все своє життя еякуліруєт середньостатистичний чоловік, дорівнює приблизно 17 літрам, що становить близько 500 мільярдів сперматозоїдів.

 Під час еякуляції сперма при першому скороченні м’язів викидається назовні зі швидкістю 45 км / год – швидше, ніж швидкість, з якою встановлено нинішній світовий рекорд в забігу на 100 метрів (44,24 км / год).

 Під час оргазму частота серцевих скорочень у чоловіків і жінок становить в середньому 140 ударів в хвилину. Така частота пульсу у людини в нормальному, що не збудженому стані вважається тахікардією.

Мерилін Монро, найзнаменитіша секс-ікона XX століття, зізналася одному, що, незважаючи на трьох чоловіків і цілу армію коханців, майже ніколи не відчувала оргазму.

 В одній чайній ложці сперми міститься приблизно 5 калорій. Заняття бурхливим сексом протягом півгодини спалює, в середньому, 100-200 калорій.

Вібратор спочатку був розроблений в XIX столітті для лікування жінок з діагнозом «істерія». Про це навіть написана п’єса «У сусідній кімнаті» ( «In the Next Room»), також відома як «П’єса про вібратор» ( «The Vibrator Play»), представлена ​​в 2009 році.

 В одному курячому яйці може поміститися кількість жіночих яйцеклітин, необхідне для того, щоб знову заселити нашу планету до нинішньої чисельності населення.

 А необхідне для цього кількість сперматозоїдів може поміститися в одній капсулі аспірину.

 У культурі ацтеків авокадо вважалися дуже потужним афродизіаком. Асоціації побачивши плодів були настільки сильними, що незайманим заборонялося їх збирати.

5. У шоколаді міститься фенілетиламін, хімічна речовина, що викликає почуття ейфорії і відповідальне за підвищення сексуальної привабливості – воно ж виробляється в мозку, коли людина закохується.

 Вчені неодноразово спостерігали за самками пінгвінів, які «надавали сексуальні послуги» самцям, який не був їх парами, в обмін на гальку для будівництва гнізда для своїх дитинчат. Так, самки пінгвінів продовжують відкриватися нам з несподіваного боку.

 Найдавніший відомий малюнок людини, що використовує презерватив під час статевого акту, намальований на стіні в одній з печер у Франції. На думку вчених, цього малюнку 12-15 тисяч років.

 У Стародавній Греції заняття оральним сексом позначалися фразою «грати на флейті».

1. Під час Першої світової війни члени Секретної розвідувальної служби Великобританії (MI6) виявили, що сперму можна використовувати в якости невидимого чорнила. Правда, вони перестали її використовувати в цих цілях відразу після того, як зрозуміли, який запах від неї виходить за деякий час.

А тепер давайте поглянемо на сексуальну архітектуру Зажинкового Дідуха. В сонячній символіці будови Дідуха є і фалічні, і вульвічні елементи. Сам стовбур Дерева Життя (основного символу Дідуха) є доземно фалічним і символізує чоловічість. Усі круглі деталі: спіральний декор, сіно (Баба), перевесла, шнури тощо, є вульвічними символами жіночости, тісно пов’язаними чи переплетеними із чоловічими. Крона Дідуха є чоловічим і жіночим символом багатства насіння, де пшениця має жіноче значення, а льон чи овес – чоловіче. Крона Дідуха відображає Свароже Коло із 13-ти сузір’їв, у середині якого Світ Зоря Сонце-Дажбог – головний символ Любови.

Ось чому класичний Зажинковий Дідух-Рай вважається одночасно Весільним Дідухом. Адже донедавна всі весілля проводилися саме з Весільним Дідухом, який несли попереду весільного кортежу і ставили на покуть у світлиці, а потім він стояв цілу першу шлюбну ніч поруч із ложем молодят. 

РУСИНСЬКІ КОЛОМИЙКИ

1017395_498274110245247_1288013633_n

Не дай боже людям горя, зайвої тривоги,
В вас короста в нього довгий майже до підлоги.

Гей музиче музиченьку, шляк би тебе трафив!
Я стояла у задвірку, а ти не потрафив.

Ой файная, чорна дружко, не дивися криво!
Так тя буду чаловати аби тя морило.

Гей падає дуб на дуба, гілля на гілляку,
Не так тебе дівки люблят, як твою хуяку.

Колоденські легіники, колоденська банда,
Колоденським легіникам давати не ганьба.

Ой летіла зозулиця та сіла на межи,
А я любив дівчиноньку в лісі без одежи.

Ай що було пуд плотом, що було пуд плотом,
Мені пуця не вставала пуднімала сь дротом.

Нащо ходиш по сусідах пороги топтаєш,
Та чи дома дівчиноньки файної не маєш?

Не ходи ти по хижках, ходи по вулиці,
На вулиці файні дівки – короткі спідниці!

СОН ТРИВАЄ

167721_1000

Розлетілись, розсипались, 
Сонечко вставало. 
А я стояв, дивувався, 
Та аж страшно стало. 
Уже вбогі ворушились, 
На труд поспішали, 
І москалі на розпуттях 
Уже муштрувались. 
Покрай улиць поспішали 
Заспані дівчата, 
Та не з дому, а додому! 
Посилала мати 
На цілу ніч працювати, 
На хліб заробляти. 
А я стою, похилившись, 
Думаю, гадаю, 
Як то тяжко той насущний 
Люди заробляють. 
От і братія сипнула 
У сенат писати 
Та підписувать — та драти 
І з батька, і брата. 
А меж ними і землячки 
Де-де проглядають. 
По-московській так і ріжуть, 
Сміються та лають 
Батьків своїх, що змалечку 
Цвенькать не навчили 
По-німецькій,— а то тепер 
І кисни в чорнилах! 
П’явки! п’явки! може, батько 
Остатню корову 
Жидам продав, поки вивчив 
Московської мови. 
Україно! Україно! 
Оце твої діти, 
Твої квіти молодії, 
Чорнилом политі, 
Московською блекотою 
В німецьких теплицях 
Заглушені!.. Плач, Украйно! 
Бездітна вдовице!

ТАРАС ШЕВЧЕНКО “СОН”

ХЛІБ ЧИ М’ЯСО?

мммм

Вифлеє́м, також Віфлеє́м (івр. בית לחם‎ Бет-лехем «будинок хліба»; араб. بيت لحم‎ Бейт-лахм «будинок м’яса»; грец. Βηθλεέμ) — місто в Палестині, історично відноситься до коліна Юдиного. Ось звідки імпортують українські раби церковно- олігархічної банди “вогонь миру”… Ніби ніхто не чув про постійний конфлікт між жидами та палестинцями, ніби там дійсно не “будинок м’яса”, а мирний рай! Насправді, в тому юдиному “будинку” тхне смаженим людським м’ясом і навіть не пахне ні хлібом, ні миром! І ось із цієї юдейської клоаки везуть ” магічний” вогонь українським рабам… у яких нема власного вогню в душах! А що дає цей жидівський вогонь нашим церковним вівцям? Як мертвому кадило! Масти Федя медом, а Федьо – Федьом! А спробуйте, раби церковні, просвітитися Вогнем Кобзаря чи Іскрами Прометея Франка, чи Досвітніми Вогнями Лесі Українки тощо! Бо той вифлеємський вогонь є символом вашої безпросвітної темноти, а ваші керманичі-бариги мають вас за “гарматне м’ясо”!

Покутній – казковий охоронець покути

Дідух-Дидух- Didukh.jpg

Покутній – казковий охоронець Зажинкового Дідуха на покути, який протягом року захищав домашню святиню від дитячого бешкетування та ймовірного пошкодження. Матері виготовляли з соломки кумедних чоловічків із кийком чи дзвіночком і ставили їх поруч з декоративними Зажинковими Дідухами на цілий рік, для нагадування маленьким дітям, що торкатися священного Дідуха не можна. Покуть знаходилася у Красному Куті (східному куті світлиці), де не можна ні смітити, ні лихословити, бо там вирішувалися не лише усі священні родинні події, але й перубував Дух Предків і Тіло Господнє (Тіло Дажбога-Сонця у формі Зажинкового Дідуха). 

Святі Шевченкові запитання

Дідух-Ірини-Світ

Чи бог бачить із-за хмари 
Наші сльози, горе? 
Може, й бачить, та помага, 
Як і оті гори 
Предковічні, що политі 
Кровію людською!.. 
Душе моя убогая! 
Лишенько з тобою. 
Уп’ємося отрутою, 
В кризі ляжем спати, 
Пошлем думу аж до бога: 
Його розпитати, 
Чи довго ще на сім світі 
Катам панувати??

Тарас ШЕВЧЕНКО “Сон”

Адольф Гітлер “Мати з дитям”

Адольф Гітлер. Мати з сином.

«Прощай, світе, прощай, земле, 
Неприязний краю, 
Мої муки, мої люті 
В хмарі заховаю. 
А ти, моя Україно, 
Безталанна вдово, 
Я до тебе літатиму 
З хмари на розмову. 
На розмову тихо-сумну, 
На раду з тобою; 
Опівночі падатиму 
Рясною росою. 
Порадимось, посумуєм, 
Поки сонце встане; 
Поки твої малі діти 
На ворога стануть. 
Прощай же ти, моя нене, 
Удово небого, 
Годуй діток; жива правда 
У господа бога!»

Тарас ШЕВЧЕНКО “СОН”

СОН

26733447_158462178262370_6161058458196446986_n

У всякого своя доля 
І свій шлях широкий: 
Той мурує, той руйнує, 
Той неситим оком 
За край світа зазирає,— 
Чи нема країни, 
Щоб загарбать і з собою 
Взять у домовину. 
Той тузами обирає 
Свата в його хаті, 
А той нишком у куточку 
Гострить ніж на брата. 
А той, тихий та тверезий, 
Богобоязливий, 
Як кішечка, підкрадеться, 
Вижде нещасливий 
У тебе час та й запустить 
Пазурі в печінки,— 
І не благай: не вимолять 
Ні діти, ні жінка. 
А той, щедрий та розкошний, 
Все храми мурує; 
Та отечество так любить, 
Так за ним бідкує, 
Так із його, сердешного, 
Кров, як воду, точить!.. 
А братія мовчить собі, 
Витріщивши очі! 
Як ягнята; «Нехай,— каже,— 
Може, так і треба». 
Так і треба! бо немає 
Господа на небі! 

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Світоч Василь Симоненко

26219944_563363560682060_3900967530408017974_nПРОКЛЯТТЯ.

МОНОЛОГ ПЕРЕД ІКОНАМИ.

Давно, давно лампадка вже не блима,
А в хаті тихо й світло, як в раю,
Холодними, бездумними очима
Ви в долю заглядаєте мою.
Мене вам покарати вже несила —
На вільну душу ланцюгів нема:
Моє нещастя правда покосила,
Зітнула кривду лезами ума.
Якби, святі, я зміг вас розбудити,
Якби, святі, ви не були сліпі,
Я вас повів би по новому світі
Без єзуїтів, ксьондзів і попів.
Ну що ви бачили? Вам кланялися сохи,
Молилися мотига і сапа.
Ви — чорні ідоли жорстокої епохи,
Порадники лукавого попа.
На покуті недовго вам стояти —
Холодні ви, байдужі і німі,
Ви обіцяли рай нам дарувати —
Живіть, будь ласка, в ньому ви самі!
А нам і на землі живеться — слава богу!
А нам і на землі роботи вистача!
І стеле день ясний мені ясну дорогу,
І в душу ллє тепло усмішка Ілліча. (САРКАЗМ!)
Але раптом — що я бачу,
Це ж ікона плаче!
Німба в неї вже немає —
лиш волосся русе,
полилися справжні сльози
із очей Ісуса

Плач Ісуса

«Мене у соломі родила мати —
покритка вона була.
Ніколи я богом не мріяв стати,
легенда на небо мене завела.
І справді —
маленьким я спав у яслах,
і диханням гріли мене воли,
а влітку ми їх на потоці пасли,
бо ми ж наймитами були.
Зніми з мене німби й попівську рясу,
кадила й жертовні у землю втопчи,
і стану я жить, як легенда прекрасна,
як мрія наївна про сонце вночі.
Мене розпинали катам на догоду,
мене єзуїтська точила їржа,
а я був звичайний
хлопчисько з народу,
і людям ніколи
я зла не бажав.
Я сам був у папи й попа у неволі —
дві тисячі років у їхнім ярмі!
Вже мозок і руки у мене кволі
і тіло засохло в небесній тюрмі.
Зірви з мене німба й попівську рясу,
та в шию із хати мене не жени —
я хочу в ній жить,
як легенда прекрасна,
як мрія про світло з імли-давнини».
Мені було не сумно
і не смішно,
я думав і щипав уявний вус,
коли на покуті нестримно і невтішно
ридав одурений Ісус.

Я не спішив його прогнати з хати,
пустити по морозу босоніж.
Я вирішив у діда запитати —
хай скаже він, йому видніш.

Дідова відповідь Ісусові

«Ти хочеш, Ісусе, легендою стати,
Бажаєш обшкрябати з себе брехню,
щоб люди тебе називали братом,
і гріли тебе біля серця-вогню.

Послухай нехитру, немудру мову,
скажу, як умію,— чого тобі ще?
У мене від кожного блудного слова
у серці червоний клекоче щем.
Було нас чотири брати,
найменший між ними — я.
І дружна була, й завзята
козацька наша сім’я.
Косить Щербані уміли,
валити сокирами ліс.
І вже як робили діло,
то заздрив і бог, і біс.
Русяві були і чорні,
по пуду — кожен кулак.
Були вайлуваті й моторні,
до праці — кожен мастак.

Мав сильну і горду вдачу
наш батько Щербань Трохим.
Умів так давати здачі,
що всі рахувалися з ним.
Якось ми до столу сіли
кружляти батрацьке питво.
До нас тоді піп Гаврило
зайшов «святкувать» різдво.
Чарчин осушивши з вісім,
до батька звернувсь отець:
– Хай хлопці сьогодні з лісу
мені привезуть дровець.—
І звівся обурений тато,
окинув очима всіх:
«Ти ж знаєш, попе, на свято
робить православним —
гріх!»
А батюшка вицідив з рота:
– На свято — гріх без борщу…
Я вам заплачу за роботу —
хлопцям цей гріх прощу.—
І знову сказали тато:
«Нехай вас цілує кат!
Невже для моїх чубатих
у бога немає й свят?
Іди собі, попе, додому
і добре затям слова:
хлопці поїдуть по дрова
тільки після різдва!»
Розгнівався піп Гаврило
і крикнув тоді зі зла:
– Узнаєш мою ще силу!..—
Та й вискочив з-за стола…
І справді, попівську злобу
побачили ми в жнива.
Ходила тоді хвороба
якась по селу нова.
Усе вона, люта, зжерла —
від усмішок до пісень.
Три брати моїх умерли
у літній гарячий день.
А піп, розметавши брови,
до тата сказав крізь сміх:
– Хай спершу з’їздять по дрова,
тоді поховаю їх…—
Гнітюча злоба зміїна
нависла над батьком моїм —
уперше став на коліна
гордий батрак Трохим.
Я бачив: за три дні в тата
посивіла геть голова.
Три дні синів не виносили з хати,
а в полі були жнива…
Та знає і відчай міру,
мій тато її знайшов —
під полу узяв сокиру
й просити попа пішов.
Умерло село на годину,
ніхто не відкрив повік,
як батько мій за чуприну
до хати попа волік.
Сказав неймовірно тихо,
і голос, як дзвін, загув:
«Ховайте, бо буде лихо…
Я жарти навік забув».
А потім всю ніч до знемоги
кричав біля трьох могил:
– Немає на небі бога!
Немає в каміння крил!..—
Не слухав мідяного дзвону,
що ранком до церкви зганяв —
на дривітню клав ікони
й сокиру в лоби вганяв.

Ти хочеш, Ісусе, легендою бути,
ти хочеш, Ісусе, щоб ми,
напившись твоєї отрути,
обмили тебе
слізьми?
Не вірте йому, онуки,—
він плакав уже не раз.
Сьогодні шкіру міняє гадюка,
аби одурити вас.
На тих, хто повірить в нього,
хто знову за ним піде,
прокляття замучених богом,
одурених предків впаде».

Ти слухав, Ісусе, промову діда?
Вона мені мозок на клапті рве —
століття тяжка обида
у серці моїм живе.

Ісусе!

Плакати годі,
не треба дощу з очей!
Давно ти зрадив народу —
будь проклят ім’ям людей!

За цей вірш попи київського патріархату відмовилися освячувати пам’ятник Василю Симоненку в Черкасах…

НІ, НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА!

Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали “хайль” охриплими басами
І “Ще не вмерла…” голосно ревли.

Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров’ю “ненька Україна”
У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись “москалі”.

Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.

Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!

 

 

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

 

ПРИРУЧЕНИМ ПАТРІОТАМ

Обмивши губи в нарзані чи в каві, 
Дожовуючи свіжий бутерброд, 
Ви стаєте великі й величаві 
І любите Вітчизну і народ.

Ви чуєте народні віщі думи, 
Його тревоги берете в серця, 
Коли потієте у черзі за костюмом, 
Затиснувши в долоні гаманця.

Ні, ви не блазні, ви не лицеміри — 
Нікчемного презирства не убить, 
І свій народ ви любите без міри, 
Коли у міру вигідно любить.

За плату ви закохані в ідею 
І зморшки морщите на ситому чолі… 
Кому ж ви служите, приручені Антеї, 
Відірвані від матері-землі?

Хто ваш народ? Яка у нього доля? 
Куди його коріння проросло? 
Чиї могили стогнуть серед поля, 
Забрівши здичавіло у село?

Хоч раз почуйте, грамотні руїни, 
Нікчемні слуги чорного добра, 
Як обіпершись вітрові на спину, 
Кричить Тарасова гора: 
— Нема на світі України, 
Немає другого Дніпра!..

ЮРОДИВИЙ

26219095_588285298229956_3360544817367191160_n

Во дні фельдфебеля-царя

Капрал Гаврилович Безрукий

Та унтер п’яний Долгорукий

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Оці сатрапи-ундіра.

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим,

Та жвавим, на лихо лихим,

До того люд домуштровали,

Що сам фельдфебель дивувались

І маршировкою, і всім…

І «благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм».

А ми дивились та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби!

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п’яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї,

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу! Розпинать,

А не любить ви вчились брата!

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись.

Не сотні вас, а міліони

Полян, дулебів і древлян 

Гаврилич гнув во время оно.

А вас, моїх святих киян,

І ваших чепурних киянок

Оддав своїм профосам п’яним

У наймички сатрап-капрал.

Вам і байдуже. А меж вами

Найшовсь-таки якийсь проява,

Якийсь дурний оригінал,

Що в морду затопив капрала,

Та ще й у церкві, і пропало,

Як на собаці.

Так-то, так!

Найшовсь-таки один козак

Із міліона свинопасів,

Що царство все оголосив —

Сатрапа в морду затопив.

А ви — юродиві — тим часом,

Поки нездужає капрал,

Ви огласили юродивим

Святого лицаря. А бивий

Фельдфебель ваш, Сарданапал,

Послав на каторгу святого,

А до побитого старого

Сатрапа «навсегда оставсь

Преблагосклонним».

Більш нічого

Не викроїлось, і драму

Глухими, темними задами

На смітник винесли, а я…

О зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі,

Якраз на смітничок Миколи,

І світиш, і гориш над ним

Огнем невидимим, святим,

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла…

Безбожний царю! Творче зла!

Правди гонителю жестокий!

Чого накоїв на землі?

А ти, Всевидящеє око!

Чи Ти дивилося звисока, 

Як сотнями в кайданах гнали

В Сибір невольників святих,

Як мордовали, розпинали

І вішали?.. А Ти не знало?

І Ти дивилося на них

І не осліпло! Око, око!

Не дуже бачиш Ти глибоко!

Ти спиш в кіоті, а царі…

Та цур їм, тим царям поганим!

Нехай верзуться їм кайдани,

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темнії і в нори,

Без дна глибокії, і вас —

Споборники святої волі —

Із тьми, із смрада, із неволі

Царям і людям напоказ

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах…

ТАРАС ШЕВЧЕНКО